Сьогодні Україна переживає період стрімких змін, які, безумовно, впливають і на взаємини між жінками та чоловіками в усіх сферах суспільного життя. Утвердження гендерної рівності стало одним із важливих напрямків розвитку країни за останні роки, пронизуючи всі актуальні проблеми та залишаючись значущим для кожного громадянина. Гендер розуміється як суспільні ознаки, що асоціюються з чоловіками та жінками. У суспільстві існують гендерні стереотипи – усталені уявлення про соціальні ролі, які часто ґрунтуються на біологічних відмінностях. Однак гендер – це не просто описова характеристика, а й критика обмежених сценаріїв поведінки, нав’язуваних чоловікам і жінкам. Гендерні студії піддають критиці явище гендерної поляризації – тенденцію підкреслювати виключно відмінності між статями.

Гендерна рівність визначається як рівний правовий статус жінок і чоловіків та надання їм рівних можливостей для реалізації цього статусу, що забезпечує повноцінну та рівноправну участь обох статей у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Рівність прав чоловіків і жінок передбачає відсутність будь-яких обмежень чи привілеїв за ознакою статі, а також створення однакових умов для реалізації вже існуючих рівних прав.

В Україні діє обов’язкова гендерно-правова експертиза чинного законодавства. Це означає, що виявлення невідповідності будь-якого нормативно-правового акта принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків унеможливлює його прийняття та введення в дію.

Пряма дискримінація за будь-якою ознакою статі є забороненою, не може бути виправдана жодними обставинами, визнається злочином і карається згідно із законом. Прикладами такої дискримінації є обмеження права на освіту, професійну діяльність, порушення репродуктивних прав, обмежений доступ до права власності тощо.

Водночас, не вважаються дискримінацією за ознакою статі:

спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування;

обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, встановлена законом;

законодавчо визначена різниця у пенсійному віці для жінок і чоловіків;

особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їхнього репродуктивного здоров’я.

Кожна особа, яка вважає, що стосовно неї було вчинено дискримінацію за ознакою статі, сексуальні домагання або вона постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду у встановленому законом порядку.

Особи або групи осіб мають право подавати повідомлення про порушення прав, гарантованих Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок після вичерпання внутрішніх засобів правового захисту або у випадку їх невиправданого затягування.

Особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі. Відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від відшкодування матеріальних збитків і не залежить від їхнього розміру.

Основні нормативно-правові акти, що регулюють питання гендерної рівності в Україні:

Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (1979 рік);

Декларація Комітету міністрів Ради Європи про рівність жінок і чоловіків (1988 рік);

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків».

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують правову підтримку постраждалим особам відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу".