КОНДРАТЕНКО МИХАЙЛО БОРИСОВИЧ (14.06.1971 – 22.09.2024)

КОНДРАТЕНКО МИХАЙЛО БОРИСОВИЧ
(14.06.1971 – 22.09.2024)
Кондратенко Михайло Борисович народився 14 червня 1971 року в селі Триліси Фастівського району Київської області. Зростав у багатодітній родині, мав двох сестер — Олену та Тетяну і двох братів — Ігоря та Павла.
Навчався у Триліській загальноосвітній школі. Здобув професію водія у ДТСААФ, проходив строкову військову службу. Автомобілі були його справжньою пристрастю: він захоплювався їх ремонтом і добре знався на техніці. Працював на заводі «Червоний Жовтень» у місті Фастів, а також далекобійником, здійснюючи рейси Україною та країнами Європи.
Разом із дружиною Оксаною виховував двох синів — Євгенія та Ярослава. Був турботливим чоловіком і батьком, любив сімейні зустрічі, цінував родинний затишок та із задоволенням готував для своїх рідних.
Повномасштабна війна застала Михайла вдома після повернення з європейського рейсу. 18 квітня 2022 року він разом із синами добровільно прийшов до військкомату, щоб стати на захист України.
Після проходження військової підготовки у військовій частині А4066 20 травня 2022 року був направлений на схід України. Проходив службу на Донецькому та Луганському напрямках, зокрема в районах Богородичного, Долини, Білогорівки, а згодом — на Куп’янському напрямку Харківської області.
Служив солдатом, мав позивний «БАТЯ», який отримав завдяки синам, що постійно так його називали. Михайло неодноразово виявляв мужність і рішучість, рятуючи побратимів. Під час одного з обстрілів у районі селища Долина разом із синами врятував пораненого військовослужбовця, зазнавши при цьому поранення сам.
2 грудня 2022 року в Білогорівці Михайло разом зі старшим сином витримав близько десяти годин запеклого стрілецького бою. Попри поранення, вони продовжували виконувати свій обов’язок. Усі 10–12 військовослужбовців, які перебували на позиції, залишилися живими.
Після лікування Михайло повернувся на службу, згодом став водієм-логістом, доставляв побратимам провізію та допомагав забезпечувати їх на позиціях. Ніколи не відмовлявся від виконання завдань і не залишав своїх у небезпеці. За мужність, відданість службі та врятоване життя був нагороджений медалями «За зразкову службу», «Ветеран війни», «За поранення» та нагрудним знаком «За врятоване життя».
З часом стан здоров’я Михайла погіршився. У Харківському госпіталі лікарі діагностували тяжке захворювання — рак легень IV стадії. Попри тривале лікування, 22 вересня 2024 року Михайло Борисович відійшов у вічність.
Михайла пам’ятають як справедливу, мужню та щиру людину, надійного побратима, люблячого чоловіка й батька. Він дуже чекав на онуків і встиг дочекатися їх, залишивши рідним найцінніше — свою любов, турботу та світлу пам’ять.
Його життєвий шлях — це приклад відданості родині, мужності та вірності своїм переконанням.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України!
Слава Герою! Слава Україні
